Казки про правила дорожнього руху

Казки для дошкільнят з ПДР

Пух і трехглазое диво.

Настала золота осінь! В цей час роки на світ з’являються зайченята — листопаднички. Їх називають так тому, що вони народжуються, коли з дерев опадає листя. Ось так і з’явився на світ славний зайчик Пух.

Рости здоровий, малюк, — сказала мама.

Коли зайченя підріс, він вирушив у подорож.

— Будь обережний на вулиці, — наказувала йому мама.

І ось він весело закрокував по дорозі. Довго він блукав по лісовим стежинам, з квітковим галявинах, поки не прийшов у величезний місто. Гул машин, шум доріг, але нічого не страшно нашому Пуху.

Але чому зайченя зупинився й не йде далі?

— Гей, трехглазое диво! — закричав він. — Я подорожую, а ти стоїш і моргаешь своїми великими очима й не даєш мені пройти.

— Який не вихований зайчик! Невже ти не знаєш, для чого потрібні мої «великі очі»?

— Ясна річ, щоб дивитися!

— Ні, не просто дивитися, а ще й дорогу вказувати!

— І тобі, і іншому зайчонку! Загалом, будь-якому дорослому і дитині.

— Ну, от ще, буде мені вказувати хтось.

І наш зайченя швидко попростував прямо по дорозі. Раптом з-за повороту вивернув величезний вантажівка. Що ж зараз буде?

Шум коліс. машина зупинилася.

Що ж з нашим «мандрівником»? Де він?

Наш зайченя лежить прямо перед колесами вантажівки. З кабіни вискочив пес Барбос:

— Яке неподобство! Хіба ти не бачиш, що горить червоне світло для пішоходів? — і пес показав на «трехглазое диво».- Ти повинен стояти на тротуарі, поки не загориться жовтий світло.

А після того, як загориться зелене світло, ти можеш відправлятися через дорогу! Невже тобі невідомі такі прості правила?

Наш Пух почервонів і нічого не відповів Барбосу.

Зайченя підбіг до «трехглазому дива» і сказав:

— Я обов’язково запам’ятаю ці правила! Чесне слово! Давай з тобою дружити! Мене звуть Пух, а тебе?

— Світлофор! Мені дуже приємно, що ти нарешті зрозумів, як важливо дружити з сигналами світлофора!

Зайченя дуже зрадів, весело закрокував по дорозі, а Світлофор заморгав йому вслід зеленим оком.

А ти запам’ятав, якими правилами навчив пес Барбос Пуху? .

Знайомство Ведмедики — пустунчика з пішохідною доріжкою.

Жив — був Мишко, був він шалунішка. Одного разу вранці, не почекавши маму, він пішов в дитячий сад.

Він весело тупотів по дорозі. Повз нього мчали легкові та вантажні автомобілі, мотоцикли, автобуси і тролейбуси.

І тут він побачив щось дивне.

— Гей, чудовисько дорожнє для чого ти стоїш тут?

— Ай-ай-ай, невіглас! Будь-якій дитині знаком я з пелюшок!

Ви впізнали мене, хлопці? Хто я?

— Вірно! Я — Світлофор! Мої сигнали потрібні і важливі! Запитай будь-якого малюка, і він відповість тобі, що означає червоний світло жовтий і зелений.

А ви хлопці, пам’ятаєте?

— Але скажи мені, як ти опинився один на дорозі?

— Я поспішаю в дитячий сад!

Мишко нічого не відповів, тільки опустив голову.

— Так. Кепські справи! Що ж робити?

— Але мені зовсім близько! Он мій сад, потрібно тільки перебігти дорогу!

Немає. Я пам’ятаю. Потрібно перейти дорогу на зелений сигнал світлофора!

— Правильно, але цього мало. Дорогу треба переходити по спеціальному пішохідному переходу:

Крокуй пішохідною доріжкою,

Вона, як зебра нам під ноги

Лягає поперек дороги.

Всі правила звірятка знають,

Їх ніколи не порушують!

— А цей знак дорожній допоможе, пішохідний перехід вкаже тобі Ведмедик, завжди — додав Світлофор.

— Спасибі, тобі! Я обіцяю, що без мами я більше ніколи не вийду на проїжджу частину, і буду завжди пам’ятати, що дорогу потрібно переходити на зелений сигнал світлофора і тільки там, де є пішохідний перехід.

І Ведмедик — шалунішка попростував через дорогу, і більше ніколи не засмучував свою маму і не порушував правила дорожнього руху.

А ви, хлопці, завжди правильно переходити дорогу?

Три сигналу світлофора.

Одного разу ведмедик Топтижка їхав у трамваї з мамою. Ведмедик сидів біля вікна і раптом побачив яскравий ліхтарик.

— Мама, дивись, який ліхтарик висить на дроті.

У цей час «ліхтар» засвітився червоним вогником і трамвай зупинився.

— Чому ми стоїмо? — запитав Топтижка.

— Зараз, пройдуть пішоходи через дорогу, і трамвай знову поїде.

— Ми, напевно, ніколи не поїдемо. Занадто багато пішоходів, — зітхнув ведмедик і продовжував дивитися у вікно.

Ліхтар запалив зелене світло і раптом заговорив з Топтыжкой:

— Я — не «ліхтар», а Світлофор! Мої вогники надійні помічники. Вони не прості, а чарівні.

— Це як «чарівні»?- здивувався ведмежа.

— Дуже просто,- продовжив Світлофор. — Червоне світло — стій! Жовтий світло — увага! Потрібно приготуватися до руху. Зелене світло, — сміливо йди вперед!

— І всі слухають такі команди?

— Звичайно, адже якщо їх не виконувати може статися біда!

А як ти думаєш, що станеться?

Ту т загорілося зелене світло, трамвай знову почав рух.

— Бачиш, синку, ми знову поїхали!

— Це тому, що зелений світло запалив Світлофор! — важливо сказав Топтижка.

Як Вінні-Пух шукав дорогу в дитячий сад «Синій птах».

З листів, які вони надсилають в журнал «Вінні — Пух», ведмежа вибрав найбільше.

— Тигра, послухай, що тут написано! — сказав Вінні — Пух Тигрі. — «Дорогі Вінні — Пух, Тигра, П’ятачок і всі — всі-всі! Приїжджайте до нас в дитячий сад «Синій птах». У нас дуже весело і цікаво. Будемо вас чекати!»

— Це запрошення! — сказав П’ятачок.

— Тигри люблять ходити в гості! — зрадів Тигра.

— Вінні — Пухи теж дуже люблять ходити в гості! — сказав Вінні — Пух.

І вони всі вирушили у велике місто Тольятті, поруч зі своїм лісом.

І ось Тигра, Вінні — Пух, П’ятачок на вулиці великого міста.

— Ой, як страшно, — прошепотів П’ятачок.

— Сміливіше вперед, — сказав Вінні — Пух. — Подумаєш, злякався, — і попростував через вулицю, а за ним його друзі.

Але не встигли вони дійти до середини, як щось заскрипіло, задзвеніло.

Тваринки в страху кинулися врозтіч.

П’ятачок, побачивши якусь яму, кинувся до неї.

— Ти куди? Що тобі тут треба? — пролунав грізний голос.

— Мені потрібна чиста, безпечна вулиця.

— Та ти заблукав! Ця вулиця поруч, дивись на знак!

— Спокійно! — сказав Вінні — Пух.- Пам’ятається, Крістофер Робін говорив про якихось перехідних смужках.

— Тигра, знімай шкуру! Постелимо твої смужки і дорогу перейдемо!

Невідомо, що було б далі, але тут з’явився Світлофорчик.

— Ай-ай-ай! — заблимав він своїми вогниками. — Стоп! — і включив червоний очей.

Всі машини зупинилися.

— Ви не вмієте ходити по вулиці! НЕ ЗНАЄТЕ ЗНАКІВ. — обурився Светофрчик і заспівав свою пісеньку:

Азбукою вулиць, проспектів, доріг.

Місто дає нам весь час урок.

Ось вона, азбука над головою:

Знаки розвішані вздовж бруківки.

Азбуку міста пам’ятай завжди,

Щоб не сталося з тобою біда!

— А які знаки ми повинні знати, щоб швидше дістатися в дитячий садок до друзів?- запитав П’ятачок.

— Їх зовсім трохи, відповів Світлофорчик.- Спочатку подивіться, де стоїть знак «пішохідний перехід».

Потім дочекайтеся зеленого сигналу моїх очей.

Тепер переходьте дорогу строго по «зебрі».

Якщо ви будете це виконувати, то дуже швидко дістанетеся до дитячого садка «Синій птах»

— Спасибі. Тигри дуже люблять зебр, вони теж смугасті! — зрадів Тигра

— Спасибі. Зелений мій улюблений колір! — прошепотів П’ятачок.

— Спасибі . Мій улюблений колір синій, як на знаку «Пішохідний перехід»! — сказав Вінні — Пух.

— Ура! — закричали звірі. Ми зрозуміли і рушили по вулиці в дитячий сад, де їх давно чекали хлопці і дівчата.

Мій приятель Світлофор.

Коли я була маленькою дівчинкою,

я дружила зі світлофором.

Хлопці, а ви знаєте, що таке Світлофор?

Світлофор виконує функції постового на дорозі. Він показує, коли і кому можна їхати, а кому стояти. Тільки постової це робить за допомогою свого жезла, а Світлофора допомагають різнокольорові «очі». Червоний — стояти, жовтий — увага; зелений — шлях відкритий.

І ось одного разу мій приятель Світлофор розповів мені випадок про двох братиків — ведмежат, які з лісу прийшли погуляти в місто. Старшого брата звали Топтигін, молодшого — Мишко. Вони жили в лісі, де не потрібні ні Світлофора, ні прем’єр, ні дорожні знаки. Тому що в лісі немає доріг і пішохідних доріжок, а є тільки стежинки і тропиночки. Там навіть машинам їздити заборонено, щоб не забруднювати навколишнє середовище.

Ось прийшли брати-ведмежата в місто, а як поводити себе на вулицях міста не знають, бо не вчили правила дорожнього руху. Вискочили вони на дорогу, а там для пішоходів червоний світло горіло. Трохи їх не збило машиною, ледве встигли ухилитися.

Йдуть вони далі по місту і зайшли в глухий кут, тому що не знали, що там висів знак «Прохід закритий». Довелося їм повертатися назад.

Пішли іншою дорогою — не дізналися знак «Дорожні роботи», знову довелося йти в обхід.

Незабаром молодший Мишко зголоднів, а поруч висів знак «Пункт харчування». Оскільки брати ведмежата знаків не знали, то і столову не знайшли.

Так і довелося їм в ліс повернутися, нічого не подивившись. І в парк не потрапили, і в театр, і в кіно.

Тому вони вирішили спочатку вивчити правила дорожнього руху, а потім вже йти в місто.

Ось таку повчальну історію розповів мені приятель Світлофор.

казка про дорожні знаки

  • Попроси больше объяснений
  • Следить
  • Отметить нарушение

Babochk 28.01.2013

Ответы и объяснения

Казка про дорожні знаки

Жив-був чоловік, і звали його Іван Петрович. Як і багато інших чоловіків, він мав авто. Якось поїхав він зранку на роботу, не помітив знака «обгін заборонено» і обігнав інше авто. Зупинив його інспектор та штраф виписав, бо не можна правила дорожнього руху порушувати.

Їде чоловік далі, а настрій у нього гірше нікуди. «Все через той знак, щоб його і всі ці дорожні знаки біси забрали!», — сказав чоловік. І раптом сталося диво: зникли всі дорожні знаки. Або, мабуть, тільки він їх перестав бачити? Не помітив цього Іван Петрович, доїхав до роботи, а його у відрядження посилають у сусіднє місто.

Поїхав чоловік у це місто. Їде і зрозуміти не може, де ж йому повертати, бо знаку не бачить. Довго плутав він, ніяк повороту знайти не міг. В’їхав до міста — і ніяк вулицю потрібну знайти не може. Не знав він, що дорожні покажчики для нього теж зникли. Аж раптом їде він, а на дорогу школяри вибіжали — ледве встиг загальмувати. «Ой, лишенько, так тут школа!», — схопився за серце Іван Петрович. «А де ж знак «Обережно, діти»? Де ж цей знак, коли він так потрібен, я ж ледве лиха не накоїв!».

І тут згадав чоловік, як на дорожні знаки лаявся і хотів, щоб зникли вони. «Неправий я був», — сказаів собі Іван Петрович. «Дорожні знаки дуже потрібні, без них важко». І з’явилися всі знаки знову. Доїхав додому Іван Петрович, і більше ніколи не порушував правил дорожнього руху і за дорожними знаками стежив.

ДОШКОЛЁНОК — развитие ребенка, подготовка к школе в Киеве

Казка про Правила дорожнього руху

У книжковім магазині
На полицях і вітрині
Різних книжечок багато.
Ми прийшли туди із татом.

В обкладинках кольорових
Є вірші, казки чудові,
І букварик, і пісні.
Та сподобались мені
«Правила для пішохода».
Прошу в тата: «Купиш? Згода?»
Батько посміхнувсь: «Дитина
Знати правила повинна».

Книжку ввечері гортали
І малюнки розглядали.
На малюнках — місто-диво —
І чистеньке, і красиве.

Всі будиночки казкові,
Гарні, наче іграшкові.
Навкруги цвітуть садки
І веселі квітники.

По дорозі мчать машини
І сучасні, й старовинні.
Не машини — супер-клас!
Бачу їх у перший раз.

Ніч настала. Засинаю.
Дивне місто уявляю.
Постає перед очима
Хатка з гарними дверима.

Двері скрипнули тихенько,
Відчинилися легенько.
Хтось прошепотів: «Будь ласка,
Завітай у нашу казку».

Знаю, що лежу у ліжку,
А хатинка ця — із книжки,
Та, як просять, завітаю,
В гарнім місті погуляю.

Двері ширше відчинив
І поріг переступив.
Бачу хлопчика сумного:
— Чи потрібна допомога?

Відповів: «Учора злива
Всі дорожні знаки змила.
На дорозі нелади,
Страшно й глянути туди.

Не згадаємо ніяк,
Де який потрібен знак.
У біді допоможи,
Що робити, підкажи.

Пензлі з фарбами взяли
І на вулицю пішли.
Там безладдя: мчать машини
Без обмежень, без упину.
Ще хвилина — і зіткнуться,
Поламаються, поб’ються.

Я машини зупинив.
Посередині провів
Білу лінію чудову,
Не звичайну — розділову.
І машини в два потоки
Ідуть в протилежні боки.

Діти в школу поспішають,
Під колеса вибігають.
Обережніше, малечо!
На дорозі небезпечно!

Ми це місце розфарбуєм,
Білі смужки намалюєм.
Наша «зебра» непроста —
Без копит і без хвоста,
Не гуляє, не біжить,
Серед вулиці лежить,
Щоб дізнались я і ти,
Де дорогу перейти.

Злива знаки зовсім змила,
Лиш таблички залишила.
Намалюємо ж як слід
«Пішохідний перехід».

Хай малесенька людина
Попереджує машини:
— Зачекайте, не спішіть,
Пішохода пропустіть!

Люди бачать знак здалеку,
Захист він дає, безпеку,
Бо велику силу має:
Він машини зупиняє.

Ось і школа недалечко,
З неї вибігла малеча.
Наче зграйка пташенят,
Всі на вулицю біжать.

До зупинки поспішають
І уваги не звертають:
По дорозі йдуть машини,
Небезпечні для людини.
Водії, не слід спішити:
Обережно! Школа! Діти!

Як на вулиці гуляти,
Кожному потрібно знати.
Автотраса — для машини.
Тротуари — для людини.

А чи добре знаєш ти,
Із якого боку йти?
Як гуляєм по бульвару
Чи йдемо по тротуару,
То тримаємось праворуч,
Обминаєм тих, хто поруч.
Хто це правило не знає,
Іншим людям заважає.

Далі ми йдемо по місту,
Хочемо в тролейбус сісти.
Та тролейбуси й таксі
Обминають нас усі.

Де зупинка? — всі питають,
Позначок ніде немає.
Ось таблички ми знайшли,
Пензлі з фарбами взяли.

Намалюємо машинки,
Щоб позначити зупинки.
Для таксі є «Т» у крузі.
Пам’ятайте знаки, друзі!

У тролейбус ми сідаєм.
Як поводитися, знаєм:

  • Не шуміти, не штовхатись, Чемно й лагідно триматись.
  • Без квиточка, знає кожен, Їхать в транспорті не можна.
  • Старшим людям, як годиться, Треба місцем поступиться.
  • Хочеш вийти — не штовхайся, Потихеньку просувайся.
  • Як зійшов — шукати слід Пішохідний перехід.
  • Перехрестя перед нами.
    Що тут діється, словами
    Дуже важко описати,
    Так машин стоїть багато.
    Це справжнісінький затор —
    Поламався світлофор.

    Як побачив він, що злива
    Всі дорожні знаки змила,
    Очі з ляку враз закрив
    І машини зупинив.
    Світлофор відремонтуєм —
    Хай старається, працює.
    Знову світлофор моргає
    І машини пропускає,
    Перехрестя регулює,
    Пішоходами керує.
    В нього на чотири боки
    Є по три кругленькі ока.

    Ними світить недаремно.
    Як подивиться зеленим —
    ЙДИ скоріше, не зівай!
    Світить жовтим — зачекай!
    А червоним — СТІЙ! Не йди,
    Щоб уникнути біди.

    Там, де вулиця широка
    І машини в два потоки,
    Людям важко перейти,
    Треба вихід нам знайти.
    Під землею є прохід —
    Це підземний перехід.

    — Розмалюємо табличку:
    Хай людина невеличка
    Вниз по сходинках іде,
    За собою всіх веде
    І підземним коридором
    Виведе людей нагору.

    От і все — порядок в місті.
    Кожен знак — в потрібнім місці.

    Повертаємось додому,
    А там люди незнайомі
    З квітами на нас чекають.
    Мер обняв, поздоровляє,
    Із ДАІ інспектори
    Нас хвалити почали.
    За знання дорожних правил
    Нам вручили по медалі
    І справжнісіньку машину.

    На Миколаївщині започаткували уроки-казки з безпечної поведінки на дорогах для малят

    Заходи, присвячені вивченню Правил дорожнього руху, завжди залишаються актуальними для школярів будь-якого віку. А для молодших класів зрозуміліше всього про безпеку на дорозі розповість казка.

    Як же зробити так, щоб вулиці і дороги стали для малюків безпечними? Звичайно ж, постійно розповідати дітям про Правила дорожнього руху, дорожні знаки та інші тонкощі. Насправді ж дитина швидше засвоїть правила безпечної поведінки, піднесені не тільки в звичайній бесіді, а й через постановку казки або за допомогою вікторини.

    Так, зовсім недавно в Миколаєві пройшла прем’єра вистави «Хлопчик Митя і Правила дорожнього руху». Але актори не зупинилися на виступах тільки на сцені Миколаївського академічного російського драматичного театру. Цей спектакль демонструється для всіх бажаючих школярів міста.

    Перед початком вистави співробітники ДАІ пропонують дітям взяти участь у невеличкій вікторині з Правил дорожнього руху. У процесі гри малюки демонструють свої знання, вміння та навички безпечної поведінки на вулицях і дорогах міста.

    А після цього діти беруть активну участь у виставі: допомагають головному героєві у вивченні Правил дорожнього руху, супроводжують оплесками появу на сцені персонажів казки і беруть участь в іграх з акторами театру. А головне, школярі отримують ще одне наочне підтвердження того, що добрі люди і гарні вчинки завжди стануть переможцями над будь-якими негативними проявами. До літніх канікул подібні покази відбудуться ще у багатьох школах і дитячих садах обласного центру.

    Співробітники ДАІ впевнені, що вивчення Правил дорожнього руху в незвичайній ігровій формі сприяють їх закріпленню та формуванню у юних пішоходів і пасажирів культури поведінки на дорозі.











    Бібліотека — читачам Увага! Діти на дорозі!

    Увага! Діти на дорозі!
    Рекомендаційний список-іграшка для дошкільників та учнів 1 — 4 класів
    Юний друже!

    Пропонуємо тобі та твоїм батькам список-іграшку, який представлений у вигляді світлофора з кишеньками. Зверху на хмаринці розміщено звернення до тебе та усіх юних читачів. В передніх і задніх кишеньках різного кольору представлені загадки і поради, які тобі знадобляться в дорозі до школи чи дитсадка. В кишені червоного кольору ти знайдеш питання вікторини, відповідь – на зворотньому боці. У жовтій кишені – віршовані загадки, які можна відгадати, скориставшись підказками у вигляді малюнків. У зеленій кишеньці – поради Світлофорчика щодо основних правил безпеки на дорозі. У бокових кишенях списку-іграшки можна знайти вже більш повчальну інформацію про правила дорожнього руху. Тут є і словничок юного учасника дорожнього руху, і пам’ятка обов’язкових правил для тебе з даної теми, і основні дорожні знаки (6 груп), і анотований список літератури. Цей список представляє собою перелік книг, газет, журналів, які є в нашій бібліотеці і в яких ти знайдеш інформацію про правила дорожнього руху. Текстова інформація з видань представлена у вигляді повчальних пригод тварин, дітей, дорослих, розповідей, казочок, тестів і ілюстрацій.
    Закріпити свої знання з представленої у списку теми ти можеш, розв’язавши декілька ситуацій, які також розміщені в одній із бокових кишень, ситуації доповнені малюнками для кращого сприйняття завдань.
    Отож, друже, звертайся до літератури, яка представлена у списку-іграшці і дотримуйся правил безпечної поведінки на дорозі!

    Навчаємось правилам безпечного дорожнього руху

    Братчук О. І. Правила дорожнього руху для дітей / О. І. Братчук; худож. Г. Павленко. — Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. — 64 с.: ілюстр.
    Довідкове та навчальне видання для юних учасників дорожнього руху. Про те, де треба переходити вулицю, як поводитися на дорозі, де їздити на велосипеді.

    Вивчаємо дорожні знаки: [правила, гра, тест] // Котя. – 2008. — №10. – С.9.

    Дишловий В. П. Правила дорожнього руху для дітей: [навч. вид.]: для дітей мол. шк. віку / В. П. Дишловий, Г. Б. Мунін; худож.: Г. Б. Мунін, Л. А. Лук’яненко. — К.: Кондор, 2012. — 64 с.: ілюстр.
    На сторінках книги в цікавій і популярній формі розповідається про правила дорожнього руху і наводяться застереження від необачного поводження на дорозі.

    Каспарова Ю. В. Книга о культуре и безопасности : для мальчиков и девочек, а также их родителей! / Ю. В. Каспарова ; худож. Л. Б. Суслова. — Харьков : Ранок, 2012. — 64 с. : цв.ил.
    Книга о безопасности дома и вне дома, а также о том, как правильно переходить дорогу.

    Коваль Л. А. Дети — пешеходы: пособие по правилам дорожного движения для начальных классов / Л.А. Коваль; худож.: И. Г. Зубковская, Ю. Д. Коломиец. — Харьков: ФЛ-П Стеценко И. И., 2010. — 64 с.: ил.

    Коваль Л. А. Малята-пішоходи: навчальний посібник з правил дорожнього руху для дітей 6 — 8 років / Л. А. Коваль; худож. І. Г. Зубковська, Коломієць. — К.: Томіріс, 2002. — 64 с.: ілюстр.
    Юні пішоходи та пасажири 6-8 років знайдуть у цій книжці необхідні правила дорожнього руху, які проілюстровані відповідними малюнками. Ця книга навчить безпечній поведінці на вулицях міста, заміських дорогах та сільській місцевості, у транспорті.

    Конкурс від Коті : тест на знання дорожніх знаків // Котя. — 2012. — №10. — С. 9.

    Мой светофор: [книжка-игра: для дошк. и мл. шк. возраста] / ред.-сост. С. Слепица; худож. С. Ржеутская, Ю. Клементьева. — М.: ИД «ЮНИОН», 2005. — 10 с.: цв.ил.
    Дошкільнята та учні початкових класів, ця книжка-гра — саме для вас. А подорож до знань з безпеки дорожнього руху можна покращити за допомогою іграшок: машинок та цікавого світлофора, які є в книзі.

    Пізнавальна прогулянка: [правила дорожнього руху] // Котя. — 2012. — №10. — С. 14-17.

    Правила дорожного движения для детей: [справочное издание] / сост. В. Надеждина. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2006. — 192 с.: ил.

    Правила дорожнього руху від Маленького Розумника // Маленький Розумник: щомісячний журнал для дітей від 5 років. — 2013. — №4. — С. 8-9.

    Результати Всеукраїнського фіналу змагань юних інспекторів руху // Даішка. — 2012. — №13-14 (жовт.). — С. 4-5.

    Тест від Коті: [правила дорожнього руху] // Котя. — 2012. — №10. — С. 19.

    Тимовський О. А. Дорожня грамота для дітей: [для дітей дошк. та мол. шк. віку] / О.А. Тимовський, Н.О. Тимовська; худож. О.А. Курило. — Біла Церква, 2009. — 64 с.: ілюстр.
    Юний друже! Ця книга створена саме для тебе. Вона допоможе тобі пізнати особливості поведінки на вулиці, краще засвоїти правила дорожнього руху.

    Усачёв А. А. Правила дорожного движения: для будущих водителей и их родителей: [ для мл. и сред. шк. возраста ] / А.А. Усачёв; худож. В.О. Уборевич-Боровский. — М.: Самовар, 2009. — 62 с.: цв.ил. — (Школьная библиотека).

    Это странное левостороннее движение: [история] // Мир техники для детей. — 2009. — №5. — С. 22-24.
    Цікавинки про історію лівостороннього руху в деяких країнах.

    Вірші, оповідання, казки про правила дорожнього руху

    Абетка маленьких пішоходів / худож. І. Шляхов. — Донецьк: Кредо, 2010. — 12 с.: ілюстр.
    Вірші про правила дорожнього руху для дошкільнят.

    Дедяева Н. Не играйте на дороге!: стихи: для дошк. возраста / Н. Г. Дедяева; худож. З. Паракшеева. — Ростов н/Д: Проф-Пресс, 2007. — 12 с.: цв.ил. — (Учимся правильно. ). — (Читаем детям).

    Дзюба П. Обережним треба бути: [вірші: для дошк. віку ] / П. П. Дзюба; худож. М. Поркшеєва. — Донецьк: Кредо, 2009. — 12 с.: ілюстр. — (Школа безпеки для малюків).

    Йшли друзі по дорозі / Упоряд. Л. М. Панасенко; худож. М. В. Щукін. — Сімферополь: Таврія, 2005. — 26 с.: ілюстр.
    Для юних всезнайок книга з веселими розповідями та байками про початкові правила дорожньої безпеки.

    Казка про царя Світлофора та його дітей Дорожніх знаків // Даішка. – 2013. — №5-8. – С. 7.
    Казка про Світлофора та Дорожні знаки, які постійно сварились за право бути найголовнішими, і як Світлофор зміг справедливо розподілити обов’язки усіх знаків.

    Крюковский А. В. Мои дорожные машины: книжка с наклейками: [для чтения взрослыми детям] / А.В. Крюковский; худож.: А.В. Крюковский, И.Краснов, А. Голубев и др. — М. : Махаон, 2009. — 16 с. : цв.ил.

    Маленький Червоний Автомобіль. Пригоди на дорозі : книжка з рухомими малюнками : [книжка-іграшка : для дошк. віку : пер. з англ.]. — Харків : Ранок, 2003. — 10 с. : ілюстр.

    Манакова М. В. Правила безопасности для малышей: [стихи: для чтения родителями детям] / М. В. Манакова; [ред. В. Гетцель]. — Ростов н/Д: Проф-Пресс, 2011. — 64 с.: цв. ил. — (Лучшие стихи и сказки малышам). — (Уроки малышам).

    Манакова М. В. Учимся переходить дорогу: [стихи: для детей дошк. возраста] / М. В. Манакова. — Ростов н/Д: Проф-Пресс, 2008. — 12 с.: ил. — (Изучаем транспорт).

    Новиков С. 1-ое сентября или Безопасный путь в школу. – М.: «Келвори ЛТД», 1996. – 16 с.
    Сказка об основных правилах дорожного движения и о том, как мишки добирались до школы.

    Паронова В. І. Казка про правила дорожнього руху / В. І. Паронова; худож. В. Стецюк. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. — 32 с.: ілюстр. — (Дитина і світ).
    Як бути, коли ти опинився на дорозі, як правильно переходити дорогу, як навчитись бути уважним учасником дорожнього руху? Про це читайте у казці для дошкільнят.

    Сапотницкая Н. П. Правила маленького пешехода: [стихи: для дошк. возраста] / Н. П. Сапотницкая; худож. О. Бабкин. — Ростов н/Д: Проф-Пресс, 2003. — 12 с.: ил. — (Читают родители).

    Сказки о правилах дорожного движения // Даішка. – 2012. — №5-6. – С. 7.

    Сокол А. В. Уроки інспектора ДАІ: [літер.-худож. вид.: для дошк. і мол. шк. віку] / А. В. Сокол; худож. Є. В. Зотова. — Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2002. — 40 с.: ілюстр.
    Цікаве і повчальне оповідання про лісових друзів, які завітали в гості до Песика, що жив у місті. Як вони знайшли свого друга, які пригоди у великому місті їх чекали і як вони навчились правилам дорожнього руху.

    Солошенко Д. Безпечна дорога: [вірші: для дошк. віку] / Д.Солошенко; худож. М.Поркшеєва. — Донецьк : Кредо, 2009. — 12 с.: ілюстр. — (Школа безпеки для малюків).

    3. Інтернет-ресурси про правила дорожнього руху

    Мета:ознайомити дітей із правилами дорожнього руху; вчити користуватися світлофором; повторити правила переходу вулиць; розвивати пам’ять, увагу, мислення; вміння орієнтуватись на вулицях міста. Виховувати дбайливе ставлення до свого життя, культуру поводження на дорозі.

    Обладнання: ілюстрація світлофора, знак пішохідного переходу, зебра, 3 кольорові картонки (червоного,жовтого,зеленого) кольору, комп’ютер, проектор, кольорові олівці.

    І. Вступна частина.

    Доброго ранку, доброго дня,

    Бажаю здоров’я всім вам я.

    2.Перевірка готовності учнів до заняття.

    ІІ. Основна частина

    3. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

    3.1. Еврестична бесіда

    — Діти, ви любите казки?

    — Добре! Зараз, я вам почну читати казку, а ви спробуйте відгадати, яка це казка.

    3.2. Читання вчителем казки «Колобок»

    Були собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить:

    — Бабусю! Спекла б ти колобок!

    — Та з чого ж я спечу, як і борошна нема?

    — От, бабусю, піди в хатинку та назмітай борошенця, то й буде колобок.

    Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав.

    А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою.

    3.3. Продовження бесіди

    — Діти, то яку казку ми сьогодні з вами будемо слухати? (Колобок)

    — Ви хочете дізнатися, що було далі?

    — Але, я вам хочу сказати, що ця казка про колобка трохи не така, яку ви знаєте! Насправді, наш колобок завітав до нас, щоб ви йому допомогли вивчити правила дорожнього руху! Він їх зовсім не знає!

    — А, ми з вами сьогодні якраз будемо вивчати правила дорожнього руху!

    — Допоможемо нашому колобкові?

    — Отже, слухайте далі.

    Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик.

    — Не їж мене, зайчику, я тобі пісеньки заспіваю:

    — Пісню мені не треба співати, ти кращи загадку відгадай:

    В мене є три кольори,

    Всі для діла, не для гри.

    Пішоходи й водії

    Знають правила мої.

    Коли колір я міняю

    – Тих чи інших зупиняю.

    (світлофор)

    — Діти, допоможемо нашому колобкові?

    — — Молодці! Як ви думаєте, з’їсть зайчик колобка чи відпустить?

    Та й побіг знову наш колобок. Біжить та й біжить. Перестріває його вовк:

    — Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю.

    — Не треба мені пісеньки співати, ти краще на питання мої відповіді дай!

    — Скільки кольорів має світлофор?

    — Що означає червоний колір?

    — Для чого потрібен жовтий колір?

    — Що означає зелений?

    — Для чого нам потрібен світлофор?

    — Ви бачили світлофор? (ознайомлення учнів із видами світлофорів)

    — Ми б могли жити без нього? Чому?

    — Що ще нам допомагає переходити дорогу? (показ вчителем знаку «Пішохідний перехід»)

    — Ми допомогли колобкові?

    — Відпустить його вовк?

    Та й покотився. наш колобок! Котився, котився, що аж заморився та й вирішив відпочити!!

    — Ви, напевно, теж стомилися?

    5. Продовження читання казки вчителем

    Біжить колобок …а, назустріч йому ведмідь.

    — Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю.

    — Пісеньку твою слухати я не хочу, ти краще пограйся зі мною!

    — Діти, допоможемо колобку? Пограємо в гру?

    5.1. Гра «Кольори світлофора знай і правила їх запам’ятай»

    Всі піднялись, повернулись обличчям до світлофора. На зелений колір — крокуй, на червоний — стій, жовтий — присісти.

    5.2. Продовження читання казки

    Відпустив ведмедик колобка та й побіг він дальше. Біжить та й біжить дорогою. Стрічається з лисичкою:

    — Колобок, колобок, я тебе з’їм!

    — Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю.

    —Чула я вже багато пісеньок!

    — Ти краще з малюнками допоможи мені! А, то я не розумію, де правильно, а де – ні!

    5.3. Робота за малюнками.

    Відпустила лисичка нашого колобка.

    — Як ви думаєте, щ було дальше з нашим колобком?

    Він думав – думав і повернувся додому. Адже, скрізь добре, а дома – найкраще!!

    Колобок вам каже «Дякую!!» , адже з вашою допомогою він виконав всі завдання і повернувся додому. Молодці.

    5.4 Підведення підсумків виконаної роботи.

    ІІІ. Заключна частина

    6. 1. Гра «Продовжити речення»:

    Червоний колір світлофора каже. (стій)

    А жовтий -. ( ще не можна)

    Зелений каже . (їдь мерщій і рухається кожний)

    6.2.Наклеїти моргайчики ( червоний, жовтий, зелений) на світлофор.

    — Про що ми з вами сьогодні говорили?

    — То, для чого нам потрібен світлофор?

    — Нагадайте мені, скільки кольорів має світлофор?

    — Яку казочку ми з вами читали?

    — Вам сподобалось наше заняття?

    Діти стають у коло, беруться за руки і промовляють: «Я (ім’я) бажаю собі і всім людям на землі щасливої дороги»

    Казки про правила дорожнього руху

    Катерина Каленіченко
    ВИХРЯСИК

    Хлопчик із Замріївки

    В одному селищі жив хлопчик, що мав кумедне прізвисько – Вихрясик. Звичайно, ж ім’я в нього було інше, та оте прізвисько так приклеїлось, що тільки й чути було: ”Вихрясик… Вихрясик…”
    По-перше, чуб у хлопчика ріс вихорком і завжди стирчав догори, не бажаючи прилягати до лоба. Ні причісуванням, ні примочуванням не вдавалося того чуба пригладити.
    По-друге, він і сам був такий вертлявий і непосидючий, мов вихор. Вгамувати його – все одно, що вітер за бороду схопити. Бувало, мчить вулицею, осідлавши якусь лозину, аж курява підіймається, немов перед грозовою зливою. Хіба не вихор? Звідси й прізвисько таке.
    Друзів у Вихрясика майже не було. Та воно й зрозуміло… В компанії однолітків такий вихор довго не затримувався. Ігри йому швидко набридали, а надмірна метушня тільки заважала іншим.
    Довгими літніми днями Вихрясик гасав квітучими луками, ганяв метеликів та джмелів, ловив пуголовків у мілкій річці, спостерігав за очкастими бабками, що пурхали над очеретом. Це була його країна. Біжи, куди хочеш! Роби, що хочеш! Хіба не весело?
    Найбільше подобалося непосиді бігати наввипередки з вітром Дмухайлом, що наздоганяв його усюди і дмухаючи у вуха, з азартом запитував:
    – Ну що, біжимо?
    – Біжимо! – погоджувався хлопчик.
    Вітер був сильніший за свого суперника і в змаганні завжди перемагав.
    – Знову ти перший, – насупившись, бурмотів Вихрясик і втомлений падав у траву. Та хвилини обурення швидко зникали. Вітер умів змінювати тему і розповідав малому приятелеві якусь цікаву історію. Наприклад, про велике місто, над яким він частенько пролітав і завжди дивувався з його краси і величі.
    “Отам, мабуть, справжнє життя” – думав Вихрясик.
    Вітер умів читати думки і на те відповідав:
    – Не знаю, як там щодо справжнього життя, а за отим гамором і метушнею я навіть себе не чую. Добре, що за усім цим згори спостерігаю.
    – От би мені потрапити до того міста! – замріяно мовив непосида.
    – І що ти там робитимеш? – питав вітер.
    – Знайшов би що, – усміхався він.
    Хочеться додати, що крім свого селища, в якому наш герой прожив неповних сім років, він більше ніде не був і нічого не бачив. Тому бажання його цілком зрозуміле. Але ж непосидюче хлоп’я ще не знало, що у великих міст є свої закони і правила.
    Розпластавшись на м’якій траві, немов у вільному польоті, Вихрясик слухав Дмухайла з заплющеними очима і мріяв… мріяв… мріяв…

    Мандрівка до великого міста

    Тепер наш герой летів на повітряній кулі і дивився з висоти на свою Замріївку. ”Яке ж воно крихітне, моє селище, в цьому безмежному просторі”, – думав хлопчик. В запалі несподіваного враження мандрівник почав римувати слова:
    річка – стрічка,
    кладка – цятка,
    лужок – кружок,
    хатка – латка.
    Куля летіла все далі… і далі… Внизу простягалися уже незнайомі селища, лісочки, луки та поля, що,мов шахові дошки розляглися між вузькими річками й дорогами.
    – Ой! Яка краса! – в захваті вигукнув Вихрясик.
    Йому відкривалася панорама того великого міста, про яке розповідав Дмухайло, – з багатоповерховими будинками, площами, мостами. У різних напрямках вулицями безупинно рухались автомобілі і таким же безперервним потоком, мов мурашки, кудись поспішали люди.
    Повітряна куля повільно почала знижуватись.”Диво, та й годі!” – подумав хлопчик. Перелетівши широку дорогу, куля приземлилась на узбіччі. На прикріпленій до стовпця табличці Вихрясик по складах прочитав слово:
    “При-ма-рівськ”. “Це ж назва міста…” – подумав він і ще раз промовив уголос:
    – Примарівськ.
    Тільки-но подорожуючий покинув свій повітряний транспорт, куля піднялась вгору і зникла з поля зору.”Як же я тепер додому повернуся?” – подумав було Вихрясик. Та згадавши бабусину приказку:” Язик до Києва доведе!” – рушив у напрямку міста.

    Несподіване знайомство

    Незабаром він опинився в тому безперервному людському потоці, за яким спостерігав з висоти. Але чомусь весь час наш герой на когось наштовхувався. Йому здавалося, що всі ці люди навмисно не дають пройти і штовхають його з усіх боків. Не встиг вертун повернути голову ліворуч, як знову з кимось не розминувся…
    То була дівчинка, на голову нижча за нього, в кумедних круглих окулярах, з двома тоненькими кісками, що, мов дуги, стирчали в різні боки.
    Через зіткнення дівчинка впустила на тротуар іграшкового клоуна. Одночасно присідаючи, щоб його підняти, діти стукнулися лобами.
    – Вибач, – крадькома поглядаючи на дівчинку, попросив пробачення Вихрясик.
    – Вибачаю, – усміхнулася вона, потираючи лоба. – Це подарунок для моєї маленької сестрички, – обтрушуючи клоуна, пояснила дівчинка. Вона звернула до огорожі. Вертун теж зійшов з тротуару.
    – Ти, мабуть, вперше у нашому місті? – спитала нова знайома.
    – Угу, – погодився Вихрясик.
    – Ну, що ж, давай знайомитись! Мене звуть Малася. А тебе?
    – Вихрясик! – аж вигукнув хлопчик.
    Під час розмови з’ясувалося, що Малася вже ходить до школи. Здивованими очима Вихрясик мимохіть виміряв її зріст.” Дійсно, Малася”, – подумав він.
    – Наше місто, – продовжувала дівчинка, – велике і красиве. Але той, хто потрапляє до нього вперше, може не тільки розгубитися, а й заблукати.
    Тому, йдучи на екскурсію, треба знати деякі правила.
    – Які такі правила? – запитав Вихрясик.
    Малася, не довго думаючи, відповіла:
    – Ось, одне із них:”Пішоходи повинні рухатись пішохідними доріжками, дотримуючись правої сторони”.Тоді не буде ніяких зіткнень. Зрозуміло?
    – Так це ж так просто! – погодився крутько. – Головне, не забувати, де в тебе права рука!
    – От і не забувай! – посміхнулася Малася. – Зараз я зателефоную мамі, щоб вона не хвилювалася, а потім, якщо хочеш, покажу тобі місто, – запро- понувала вона.
    – Добре, – байдуже мовив Вихрясик.

    Неприємний випадок

    Дівчинка підійшла до телефону-автомата і почала набирати номер. Крутько не міг встояти на місці і намотував кола навколо телефонної будки. Тут, як навмисне, причепилася до нього оса. Мабуть, бігун зігнав її з якогось недогризка, і вона твердо вирішила з ним поквитатися. Ніякі відмахування не допомагали! Смугаста переслідувачка не відставала, погрожуючи кривднику тонким жалом. Так налякала хлопця, що той, тікаючи від неї, мов ошпарений, вискочив на дорогу.
    Від скаженого ляскоту колес, що загальмували, деякі перехожі зупинились. З кабіни вантажівки вискочив розгніваний вусатий дядько.
    – Я тебе, негіднику, зараз навчу, як треба вулицю переходити, – схопивши Вихрясика за вухо, кричав він. Водій уже готовий був дати нещасному гарячого запотиличника, та вчасно підбігла Малася.
    – Відпустіть його, дядечку, будь ласка, – благально пролепетала вона.
    –А він тобі хто, мала? – відпускаючи вухо хлопця, запитав шофер.
    – Він мій знайомий, – пояснила дівчинка.
    – Тож навчи свого знайомого правилам дорожнього руху, якщо ти їх, звичайно, знаєш сама, – єхидно промовив водій.
    – Я, знаю, – впевнено промовила Малася.
    Дядько, сідаючи за кермо вантажівки, недовірливо глянув на неї, посварився пальцем на порушника і повільно поїхав далі.
    Вихрясик, закриваючи долонею червоне вухо, почав виправдовуватись:
    – Та, клята оса причепилася. Я від неї тікав…тікав… Сам не знаю, як на тій дорозі опинився.
    – Добре, що все так, обійшлося. Могло бути й гірше, – сердилася Малася. – Зараз будемо правильно її переходити. Бачиш, табличку, з намальованим у русі чоловічком? Це – дорожній знак. Він означає:”Пішохідний перехід.” А звідси – й правило: ”Пішоходи повинні переходити проїжджу частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних…” Ось він.
    Вихрясик подивився на білу розмітку, що зливалася з асфальтовою дорогою, і вигукнув:
    – Зебра!
    – Добре, – погодилася Малася. – Ось по такій “зебрі” ми і перейдемо на той бік вулиці. Але це ще не все, – додала вона. – „Учасники дорожнього руху повинні переходити вулицю на зелений сигнал світлофора.” Світлофори знаходяться по обидва боки від переходу.
    Великі – для водіїв автотранспорту, маленькі, з силуетом чоловічка – для пішоходів.
    Вихрясик з цікавістю переводив погляд з одного світлофора на інший.
    На жовте світло машини почали зупинятися. І коли на великому світлофорі раптом спалахнуло червоне світло, а на маленькому – зелене, пішоходи стали рухатись.
    – Можемо йти, – скомандувала Малася. І діти спокійно перейшли вулицю.
    – Тобі все зрозуміло? – допитувалась дівчинка.
    – Що тут розуміти! – вдаючись до свого поетичного хисту, Вихрясик процитував:

    Червоний – рухатись не смій !
    На жовтий – почека водій.
    А на зелений пішоходи
    Задріботять по переходу.

    – От і добре, – усміхнулася Малася.
    Діти проходили мимо театральної площі з фонтанами, історичного музею з кам’яними статуями біля входу, яскравих вітрин магазинів… Все здавалося Вихрясику казковим. ”Як чудово!”– думав він.
    – Зараз повернемо на проспект Миру, і я покажу тобі свою школу, до якої торік мене вперше привела мама, – з гордістю повідомила дівчинка.
    За рогом будинку розкинувся в своїй красі центральний проспект міста.
    Проїжджа частина його була така широка, що перейти її в шаленім потоці машин здавалося неможливим.
    – Ось вона, моя школа! – радісно вигукнула Малася.
    Вихрясик побачив п’ятиповерховий будинок з широкими вікнами і величезними дверима, над якими красувалася вивіска: ”Школа № 25”.
    – Яка ж вона велика! – здивувався хлопчик і запитав: – Подобається тобі ходити до школи?
    – Дуже подобається, – відповіла Малася.
    „Ще б пак! Така розумна. Мабуть, на одні п’ятірки вчиться. Всезнайка.”– зробив висновок Вихрясик.
    – Зараз підемо в парк, – перервала його думки приятелька. – Він знаходиться на тому боці проспекту. З моєю подружкою Торохтюлею ми частенько ходимо туди на прогулянку. Тож поспішаймо до пішохідного переходу! Ним я завжди користуюсь, ідучи до школи. Бачиш на стовпцеві трикутник? – продовжувала по ходу Малася. – Це попереджувальний дорожній знак: “Діти” На цьому відрізку шляху водії мають бути особливо обережними. Діти – вони і є діти, – повторивши вислів дорослих, зауважила дівчинка.
    – Але ж ми не встигнемо перейти таку широку вулицю поки горітиме зелений, – згадавши недавній випадок, заклопотався Вихрясик.
    – Якщо не встигнемо, то почекаємо на “острівці безпеки”. Він знаходиться між двома білими лініями, що розділяють вулицю на дві частини.
    – Звичайно, можна було б скористатися підземним переходом, та він знаходиться на дві зупинки далі. Тому не будемо гаяти часу і перейдемо тут, – впевнено сказала Малася. – Ось, що про це каже правило: „Пішоходи, які не встигли закінчити перехід проїжджої частини дороги одного напрямку, повинні перебувати на острівці безпеки або лінії, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків, і можуть продовжити перехід лише тоді, коли це буде дозволено відповідним сигналом світлофора.”
    „ Дійсно, всезнайка,”– знову подумав Вихрясик. “ Таке довге правило і – напам’ять!”
    Світлофор моргнув зеленим оком і діти стали на пішохідний перехід.
    Тільки-но встигли дійти до середини вулиці, як знову загорілося червоне світло. Зупинились, як і казала Малася, на „острівці безпеки”, а потік машин з обох боків заполонив проїжджу частину. Вихрясик весь час крутив головою. Йому здавалося, що машини їдуть прямо на нього. Від страху серце калатало, а вихрястий чуб ще більше піднявся догори і стирчав у різні боки, мов голки в їжака.
    – Стій, спокійно! Ти в безпеці! – заспокоювала хлопчину Малася.
    Кілька хвилин здалися Вихрясику вічністю. Він згадав чомусь маму, татка та бабусю, до якої зазвичай тулився, коли було страшно.
    – Ходімо! – смикнула приятеля за руку дівчинка, вказуючи на зелене світло. І друга частина вулиці була позаду.
    – Нарешті! – з полегшенням вигукнув Вихрясик і, мов заєць, стрибнув на тротуар.

    В парку

    Невдовзі мандрівники опинилися на широкій алеї парку, який гостинно зустрічав своїх відвідувачів. Навколо зеленіли газони. Квітучими килимками розляглися уздовж алеї клумби. А над головою, про щось перешіптувалися між собою гіллясті дерева. На відміну від розпечених сонцем асфальтових вулиць, у парку було прохолодно.
    – Морозиво! Тістечка! Газована вода! – викрикувала з віконця кіоска тітонька і додавала: – Безкоштовно!
    „Здорово!” – подумав Вихрясик, облизнувши язиком свої зашерхлі губи.
    – Ти що будеш? – запитала Малася приятеля.
    – Буду все! – вигукнув він.
    – Дайте, будь ласка, дві порції морозива, два тістечка і дві склянки газованої води, – попросила дівчинка.
    Отримавши ласощі, діти допалися спершу до морозива, а вже потім смакували тістечками і запивали їх водою.
    Далі були атракціони! Отут, нашому героєві було де розвернутися…
    Він перебігав від каруселі до гойдалки, забувши в захваті про все на світі, навіть про Маласю. Дівчинка стояла осторонь і переляканими очима дивилася на Вихрясика, мов на дикуна. А він, злившись з юрбою інших дітей, сидів, стояв, виснув на отих гойдалках, наче мавпа. „Хоч би не впав та лоба собі не розбив,” – хвилювалася Малася. – Що потім робити?” Нарешті, вгамувавшись, з червоним, мов помідор обличчям непосида підбіг до неї.
    – А ти чому не катаєшся? – запитав він.
    – Мені не хочеться. Бачу, й тобі вже досить.. – багатозначно зауважила дівчинка.
    – Ну, гаразд, ходімо далі, – неохоче запропонував хлопчик.

    Торох – торох – Торохтюля

    – Маласю! Маласю! – почувся оклик позаду.
    Мов по команді, друзі оглянулися.
    Наздоганяла їх дівчинка з маленькою червоною сумочкою в руці. Сукня дівчинки та великий бант на голові були однакового кольору – жовтого, а шию прикрашало зелене намисто.
    „Це ще що за світлофор?” – подумав Вихрясик, розглядаючи модницю.
    Товстунка на ходу уминала тістечко і, судячи з усього, не перше… Під час руху з сумочки дівчинки доносилось якесь торохтіння, що, зливаючись з цокотом скляних намистин, нагадувало танцювальну музику: „Торох – цок – цок, торох – цок – цок. ” Нарешті незнайомка порівнялась з дітьми і привіталась.
    – Це моя подружка Торохтюля, – пояснила Вихрясику Малася. – А це – мій новий знайомий, звати його – Вихрясик, – повідомила вона подрузі.
    Вихрясик і Торохтюля кинули оцінюючий погляд одне на одного, підтвердивши тим самим, що знайомство відбулося. Торохтюля весь час щось розповідала Маласі, забігаючи зліва і справа. Вона так швидко говорила, що Вихрясик не міг розібрати жодного слова. “ Сорока,” – подумав він і відійшов убік. Дівчатка зупинились, продовжуючи жваву бесіду, а вертун, не знаючи, що робити, заходився футболити пробку з пляшки, яка щойно потрапила йому під ноги. І таким чином добіг до кінця алеї. Неслухняна знахідка вискочила з-під черевика і, перелетівши тротуар, упала на проїжджу частину вулиці.

    На дорозі – не зівай! Ловиш гав – відповідай!

    Тільки Вихрясик переступив бордюр, щоб дістати пробку, як хтось з усієї сили штовхнув його в ліве плече, збиваючи з ніг. Падаючи і цілуючи носом асфальт, Вихрясик почув гуркіт, дзенькіт і зойк. Піднявши голову він побачив хлопчика, що також приземлився неподалік. На ньому лежав велосипед. На велосипедистові були смугасті шкарпетки і така ж смугаста кепка, вдягнена задом наперед.
    „От вам і пішохідний перехід, і зебра, і кіт Матроскін,” – сердито глянувши на штовхача, зробив чергове порівняння Вихрясик.
    За секунду до обох порушників долинув звук свистка постового міліціонера. Не встигли хлопчаки опам’ятатися від падіння, як просто перед ними виросла струнка статура працівника ДАІ.
    – Що, боляче? – суворо, але зі співчуттям запитав він потерпілих. – Руки, ноги, голова – цілі?
    Спершу міліціонер привів до тями Вихрясика, а потім зняв велосипед з переляканого велосипедиста і теж допоміг йому піднятися.
    – Щось там негаразд, – заклопоталася Малася, поглядаючи в кінець алеї. Переганяючи одна одну, дівчатка вискочили з парку. Побачивши Вихрясика в оточенні постового і незнайомого хлопчика, хором запитали:
    – Що сталося?
    – Та ось, два товариша, мов двоє цапиків з отієї казочки, не розминулися на вузькій стежці, – сердито відповів міліціонер. – А сталося це тому, що обоє правил дорожнього руху не знають. А в правилах чітко сказано:
    “Перш, ніж перейти вулицю, на якій поблизу немає пішохідного переходу, учасник дорожнього руху повинен спочатку подивитися ліворуч, а потім праворуч.” Якщо дорога вільна і життю ніщо не загрожує, можна її переходити. Зрозуміло? – звернувся він спершу до Вихрясика.
    – Зрозуміло, – винувато погодився він.
    – А тобі скільки років? – запитав інспектор хлопчика, що назвався Гасаликом.
    – Вісім, – відповів той, потираючи збите коліно.
    – Мало для великого велосипеда! Та ще й розпізнавальні знаки на ньому відсутні, – докірливо зауважив міліціонер. А в правилах записано: “Рухатися по дорозі на велосипедах мають право особи, які досягли 14-річного віку. Велосипеди мають бути обладнані звуковим сигналом та світловідбивачами: спереду – білого кольору, по боках – оранжевого, ззаду – червоного”.
    – Те ж саме говорив мені татко, – обмовився Гасалик.
    – Отже, ти знав це? – запитала Торохтюля.
    – Знав. – промимрив хлопчик. – Але ж так хотілося покататися!
    – От і докатався. – не стрималась Малася.
    – От, от! – підтримав дівчаток постовий. – Один їде, не маючи на те ніякого права, а другий вискакує на вулицю, мов м’яч, не підозрюючи, що з того вийде. Доведеться вам, друзі, пройти зі мною у відділення, – підносячи руку до кашкета, поважно мовив міліціонер.
    Вихрясик зашморгав носом, а Гасалик почав проситися:
    – Відпустіть нас, дядечку, будь ласка! Ми ж ненавмисне! Більше такого не буде. – бубонів він, переминаючись з ноги на ногу.
    Інспектор був людиною доброю і порушників відпустив. Залишаючи дитячу компанію, він змахнув смугастим жезлом і додав:
    – На очі мені більше не потрапляйте, а то заарештую! І обов’язково вивчіть правила дорожнього руху.
    – Звідки ти взявся? – звернулась Малася до Гасалика.
    – Я собі їхав, їхав, а він. – перевівши погляд на Вихрясика, – як вискочить.
    – Вибач, я тебе не помітив, – виправдовувався пострибун.
    – Та нічого, до весілля заживе, – вказуючи на збите коліно, пробачив нового знайомого Гасалик.
    Весь гурт дружно засміявся.
    – Добре у вашому місті, але ж і додому вже час, – заклопотався Вихрясик.
    – А де твій дім? – запитали друзі.
    – Далеко звідси, у Замріївці, – відповів він.
    – Тоді тобі треба на автовокзал. А звідти – автобусом поїдеш у свою Замріївку, – сказав Гасалик.
    – Я проведу тебе, – запропонувала Малася. – Поїдемо шостим трамваєм. Він і привезе нас на автовокзал.
    Діти гуртом підійшли до трамвайної зупинки. Торохтюля щось жваво розповідала, і всі, обступивши велосипед Гасалика, голосно сміялися. Підійшов трамвай. Малася і Вихрясик попрощалися з друзями і зайшли у вагон.
    Вперше Вихрясик був пасажиром такого транспорту, і йому все було цікаво. В трамваї не було кондуктора, ніхто не перевіряв квитки. Отже, катайся скільки хочеш! Проїзд безкоштовний!”Хіба не диво? – думав хлопчик. – А Дмухайло все по-іншому розповідав…”
    Трамвай, постукуючи колесами, пересувався від однієї зупинки до іншої. Одні пасажири – виходили, інші – заходили…
    Малася всадовила собі на коліна кумедного клоуна і почала поправляти його руду зачіску. Вихрясик увесь час дивився у вікно на гомінкі вулиці і думав: ”У цій метушні та плутанині, дійсно, можна розгубитися”.Після декількох зупинок, трамвай повернув ліворуч. У вікно Вихрясик побачив величезну будівлю з колонами. Це був автовокзал.
    – От і приїхали, – повідомила Малася. – Зараз перейдемо вулицю і ми – на місці! Приготуйся! Виходимо!
    – Що тут готуватися! – просуваючись впевнено до виходу, промовив Вихрясик.
    За секунду він був уже біля дверей, які раптом автоматично відчинилися.
    Нетерплячий пасажир сплигнув з підніжки трамвая і подався оббігати його ззаду.

    Потерпілий клоун

    – Зупинись. – кричала наздогін Вихрясику Малася.
    Та неслух, розштовхуючи людей, рвався вперед. Не встиг він перестрибнути ще одну рейку позаду трамвая, як маленька Маласина рука схопила його за футболку і з силою смикнула назад. Похитнувшись, Вихрясик, як і під час знайомства, вибив з рук дівчинки іграшку. Клоун впав на рейки зустрічного трамвая що, мов вихор, промчався повз них. На якусь хвилину все стихло…
    Малася кинулася за іграшкою і схопилася за голову: клоун був без однієї руки. Звичайно ж трамвай переїхав його своїми важкими металевими колесами.
    – Бачиш? Це могло трапитися з тобою, – показуючи знівечену іграшку, докірливо мовила Малася.
    Вихрясик зніяковів. Він навіть боявся уявити, що могло б статися, якби вискочив на оті рейки.
    – Тепер ти розумієш, наскільки важливо знати правила? – спитала дівчинка.
    – Я ж не думав… Я ж не бачив… – бурмотів винувато порушник.
    – А треба думати, бачити, а головне – знати ще й таке правило:
    „Після виходу з трамвая пасажири без затримки мають звільнити проїжджу частину. При цьому обходити трамвай належить спереду, аби впевнитись у відсутності зустрічного трамвая. Автобуси, тролейбуси, маршрутні таксі – слід обходити ззаду, щоб бачити проїжджу частину”.
    – Зрозуміло? – дивлячись на розгубленого товариша, спитала Малася.
    – Тепер зрозуміло, – опустивши голову, відповів Вихрясик. – Вибач, Маласю, – співчутливо поглядаючи на бідолашного клоуна з відірваною рукою, – додав він.
    – Все буде гаразд. Попрошу татка відремонтувати, – вже лагідніше заговорила дівчинка.
    Діти перейшли вулицю і опинилися біля автовокзалу. Народу – не пройти!
    Не менше було і транспорту. Одні автобуси від’їжджали, інші – під’їжджали.” Отут уже – гав не лови! Може статися, і під колеса потрапиш”, – думав Вихрясик.

    Прощання друзів

    З гучномовця лунав голос диспетчера: „Автобус на Замріївку відходить з третьої платформи за декілька хвилин!”
    – Скоріше, Вихрясику! – заметушилася Малася.
    За хвилину діти були вже біля автобуса, що табличкою вказував свій маршрут: „Примарівськ – Замріївка”. Водій, сідаючи за кермо, голосно попередив:
    – Від’їжджаємо! Прошу пасажирів зайняти свої місця!
    – Тобі пора! – звертаючись до товариша, мовила Малася.
    – Спасибі, що показала мені місто. Воно дійсно велике і красиве.
    І деякі правила дорожнього руху я добре запам’ятав, – забігаючи в автобус, промовив Вихрясик на прощання. – До побачення, Маласю! Приїжджай до нас на канікули! Я покажу тобі свою Замріївку! – додав він, і двері зачинилися.
    Всівшись на вільне місце біля вікна, Вихрясик ще раз помахав Маласі рукою. Дівчинка стояла на платформі, пригортаючи до себе потерпілого клоуна, і дивилася услід автобусу, який набирав швидкість. В ці хвилини Вихрясику чомусь стало сумно. Можливо, тому, що вперше в житті він попрощався зі справжнім другом.
    Невдовзі автобус з пасажирами уже мчав широкою трасою. За вікнами виднілися поля, посадки, пасовища. Хлопчик вдивлявся в далечінь і думав: „Може, там уже моя Замріївка?” Та селище знову було незнайоме.
    Нарешті, автобус виїхав на пагорок, і Вихрясику відкрився краєвид рідного селища. „ Он річечка, луки, кошара для овець, курінь діда Сави”, – впізнавав хлопчик. На табличці, що означала: ”початок населеного пункту”, Вихрясик прочитав назву: „ Замріївка.”
    – Зупиніть, будь ласка, дядечку! Я тут вийду! – звернувся непосида до водія.
    Оббігаючи автобус ззаду, як радила Малася, і впевнившись, що поблизу немає ніякого транспорту, Вихрясик перебіг вулицю. А далі вже вихором мчав полем… гаєм… луками…
    – Ти мене чуєш? – дмухнувши свіжим подихом в обличчя, запитав Дмухайло.
    – Чую, – відкриваючи очі і підіймаючись з трави, відповів Вихрясик.
    – Тоді, вперед! – скомандував вітер, і друзі знову побігли наввипередки.
    Вечоріло… Розчервонілий Вихрясик підбігав до двору, де його вже виглядала бабуся.
    – Бабусенько! Я сьогодні був у великому місті! Воно – таке… таке! – в захваті щебетав онук.
    – Отакої! А завтра ти полетиш на місяць! – іронічно мовила бабуся і додала: – Фантазер!
    У віконце вже заглядали зорі… Та Вихрясику ще не хотілося спати. Він сидів за столом і щось малював. Цікаво, що? Мені теж. Тому, перш ніж попрощатися з нашим героєм, крадькома піддивлюся із-за його плеча, що ж він там намалював.

    Намалювати дорожні знаки, які використовуються у казці

    Як ти думаєш, друже, що це за картинки? Так. Це дорожні знаки. Запам’ятай їх і обов’язково вивчи правила дорожнього руху, якщо хочеш жити в країні безпечних доріг.

    Катерина Каленіченко – поет, прозаїк.
    Каленіченко (Ткачук) Катерина Петрівна народилася 27 січня 1961 року у с. Федорівка Карлівського району Полтавської області. Закінчила Дніпропетровське педагогічне училище, працює вчителем.
    Член секції дитячої та юнацької літератури «Джерело» при ДОО НСПУ.
    Пише українською мовою.
    Друкувалася в журналі «Бористен».
    Співавтор збірника «Книжкова веселка: Дитячі письменники рідного краю» (2009, Дніпропетровськ).
    Співавтор аудіокниги “Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам” (2012, Дніпропетровськ).
    Автор книг «Капелюшок-мандрівник. Віршовані казки» (2000, Полтава), «Чотири пори. Вірші» (2002, Дніпропетровськ), «Царівна Ледарівна. Казка» (2002, Дніпропетровськ), «Вихрястик», «Пан Полум’ян».

    Смотрите так же:

    • Нотариус города томска Нотариусы Томск Ниже представлен список нотариусов в выбранной категории. Чтобы посмотреть подробную информацию по конкретному нотариусу, кликните по ФИО нотариуса. Телефон: +7 (3822) 52-72-00 Адрес: 634061, г. Томск, пр. Фрунзе, 46 Часы работы: Нотариус […]
    • Время работы суда минск Время работы суда минск 220036, г.Минск, пр. Дзержинского 10. Тел. (+375 17) 200-63-96, факс (+375 17) 200-14-07 [email protected] Экономика. Бизнес. Инвестиции Промышленность Международное сотрудничество. Экспорт Торговля, услуги и […]
    • Штраф на должностное лицо за нарушение трудового законодательства Штрафы трудовой инспекции для юридических лиц Штрафы для юридических лиц назначаются трудовой инспекцией при обнаружении фактов нарушения прав и законных интересов персонала. Согласно действующим законодательным нормам в 2018 году за нарушение норм трудового […]
    • Пошлина за иск о взыскании денежных средств Юридические расчеты Госпошлина при подаче иска по ст. 395 ГК РФ с требованием о взыскании процентов на день уплаты средств кредитору Вопрос 2. В каком размере должна исчисляться государственная пошлина при подаче в суд искового заявления, содержащего […]
    • Процент неустойки по кредиту Правомерность начисления пени и штрафов за просрочку платежа по кредиту и порядок их расчета Отметим, что неустойка на неоплаченную сумму неустойки начисляться не может. Рассмотрим пример расчета неустойки, исходя из установленного ГК РФ размера штрафных […]
    • Федеральный закон от 2 мая 2006 г n 59-фз изменения Федеральный закон от 2 мая 2006 г. N 59-ФЗ "О порядке рассмотрения обращений граждан Российской Федерации" Федеральный закон от 2 мая 2006 г. N 59-ФЗ"О порядке рассмотрения обращений граждан Российской Федерации" С изменениями и дополнениями от: Одобрен […]
    • Размер пенсий в россии в рублях Размер минимальной пенсии в России в 2018 году для неработающих пенсионеров по регионам Размер минимальной пенсии в России устанавливается каждый год в зависимости от величины прожиточного минимума пенсионера. Более того, в каждом регионе России минимальная […]
    • Можно в субботу подавать заявление в загс Как и когда подавать заявление в ЗАГС? Регистрация брака в вопросах и ответах Итак, вы уже объявили родственникам и друзьям, что решили пожениться. Теперь нужно сделать первый шаг - подать заявление в ЗАГС. В этой статье - вся необходимая для подачи […]